Ваш браузер устарел. Рекомендуем обновить его до последней версии.

Кочубеївський сільський голова

 

Дударь

Іван

Іванович


ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

Калитянська ОТГ

Жовтнева ОТГ

Ляшківська ОТГ

Білозірська ОТГ

Славетна історія Кочубеївської об'єднаної громади

Опубликовано 26.10.2018

ІСТОРІЯ С. ЗАГРАДІВКИ (КОЧУБЕЇВКИ)  XVIIІ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

 Село Заградівка (Загрядівка) Херсонського повіту Херсонської губернії (нині Високопільського району Херсонської області) розташоване на березі річки Інгулець (притока Дніпра) на стику трьох областей: Херсонської, Дніпропетровської та Миколаївської. Деякий час власниками села були представники давнього старшинсько-дворянського – Кочубеї. 

Основне заселення південних земель почалося у другій половині XVIIІ ст., після підписання Кучук-Кайнарджійського мирного договору між Російською та Османською імперіями (10 (21) липня 1774), який завершив Російсько-турецьку війну 1768– 1774 рр. Згідно цього договору Туреччина визнавала незалежність Кримського ханства, право Росії на міста Єнікале та Керч, а також право російських кораблів на судноплавство в Чорному морі, протоках Босфор і Дарданелли [1, с. 272; с. 282].  Царським Маніфестом від 8 (19) квітня 1783 р. Крим і прилеглі землі на північ від м. Перекопу були приєднані до Росії. Цей Маніфест закріпив фактичний перехід півострова Криму під владу російської корони. З усіх кінців Російської імперії на південні степи України переселялися державні селяни, відставні солдати, а також поміщики та офіцери, яким російська імператриця Катерина ІІ (1762–1796) надавала величезні площі найкращої землі. Отримавши землю, поміщики переселяли сюди своїх кріпаків. Як наслідок з’явилось чимало поміщицьких сіл, названих на честь живого пана. Називати дозволялося лише в тому випадку, якщо він був дворянської крові або поважним чиновником [2, с. 617].  18 тисяч десятин (1 десятина = 1, 09 га) землі в південному регіоні отримав камергер Микола Олександрович Загряжський (1746–1821) та його дружина Наталія, уроджена Розумовська (1747–1837) – донька Кирила Григоровича Розумовського – гетьмана України у 1750–1764 рр. [3, с. 233]. Саме вони й заснували на отриманій території село, назва якого походить від прізвища власника землі – Загряжського. В офіційних документах с. Заградівка вперше згадується у 1795 р., тоді в ньому проживало 994 людини [4, с. 2]. Наталія Загряжська своїх дітей не мала, але як свою рідну доньку виховувала племінницю – Марію Василівну Васильчикову (1779–1844). У 1799 р. Марія вийшла заміж за Віктора Павловича Кочубея (1768–1834), з цього часу Віктор Павлович стає власником с. Заградівки, яке отримав як посаг дружини [5, с. 538]. Ставши власником земель Херсонського повіту, Віктор Павлович Кочубей переселив туди своїх селян із родового маєтку Диканьки Полтавського повіту та інших прилеглих територій, про що свідчить його особисте листування. Це листування частково збереглося в Державному архіві Полтавської області (ДАПО) у фонді 1071 під назвою «Опис документів, що зберігались в Диканьському архіві князя С.В. Кочубея». Цей «Опис» не подає повного тексту документу, але дає основну інформацію про автора, дату його створення і знайомить з основним змістом [6, c. 14]. Ось деякі документи з «Опису»: «№ 166 Х.1801 года Августа 1-го дня Письмо <Ивана> Месона (управитель економії Кочубеїв у Диканьці) к Графу В. П. Кочубею с донесением, что все назначенные из Диканьки и из других селений люди переселены в Загрядовку…»; «№ <1857> 1804 года Сентября 16 дня. Письмо Месона к Графу В. П. Кочубею, которым доносит, что: оспа к детям прививается Г. Сагредою небезуспешно; хлеб и травы в Загрядовке уродились хорошими и потому переселившиеся туда люди довольны; не  <до> присылка доходов 28000 руб. последовала по тому, что деньги употреблены на разные постройки; сад Графини Марьи Васильевны находится в лучшем виде; и просит разрешения во имя какого святого должны назвать церковь в Загрядовке»; «№ <1889> 1805 год Декабря 22 дня. Письмо Месона к Графу В.П. Кочубею с донесением о разных предпринятых и сделанных им улучшениях по имению, а также и об улучшении положения Загрядовских переселенцев, которым выдано в пособие, кроме всего необходимого, еще и деньгами 1000 руб., о которых подробно объясняется в прилагаемом списке» [7]. У 1810 р. в поміщицькому с. Заградівці графа Віктора Павловича Кочубея була побудована Адріано-Натальївська церква. Священиками були Іван Михайловський та Микола Марков. Після смерті Віктора Павловича у 1834 р. с. Заградівкою володіє його дружина, Марія Василівна. У 1839 р. за її розпорядженням була побудована нова кам’яна церква Великомучеників Адріана і Наталії. В подальші роки с. Заградівкою володів їхній син – Лев Вікторович Кочубей (1810–1890) [8, с. 447]. Станом на 1859 р. за даними видання «Херсонская губерния. Список населенных мест по сведениям 1859 года» у с. Заградівка мешкало 1010 осіб: 503 чоловіків і 507 жінок, налічувалось 237 дворів. Діяла одна православна церква, працювала переправа через річку Інгулець та винокурний завод. Також щорічно на день Святої Трійці проходив ярмарок [9, с. 102]. В «Описі поштових та транспортних шляхів Херсонського повіту» є запис, який засвідчує існування транспортної греблі через річку Інгулець: «От Давыдова Брода селения Заградовки господина Кочубея через реку Ингулец плотина каменная высыпана землею от полноводия, повреждена, ездить невозможно» [10, с. 45]. На 1860 р. одними з найбільших землевласників Херсонської губернії були сини Віктора Павловича Кочубея Лев та Михайло (1816–1874). Першому належали: с. Заградівка, с. Наталівка,  с. Мар’ївка, розміщені на правому березі річки Інгулець і нараховували 139 дворів, в яких мешкало 684 кріпосних. Михайлу Вікторовичу Кочубею належали: с. Іванівка, с. Ганнівка, с. Миколаївка – на лівому березі річки Інгулець, де розміщувалось  124 двори в яких проживало 604 кріпосні [11, с. 157]. У 1861 р. імператор Олександр ІІ (1855–1881) скасував кріпосне право. Поміщикам не вистачало робочої сили, тому вони були змушені продавати частину своїх земель. Цією можливістю скористались заможні німецькі колоністи, які таким чином збільшували свої володіння. В червні 1871 р. німецькі колоністи – меноніти купили у Лева Вікторовича Кочубея ділянку землі неподалік с. Заградівка площею 21276 десятин землі за ціною  23 руб. 50 коп. за десятину. Та перш ніж продати німцям землю, Лев Вікторович зібрав своїх колишніх кріпаків і сповістив їм про її продаж. Адже першочергове право на придбання землі мали саме вони, і князь хотів продати їм стільки землі, скільки вони в змозі були купити. Не так давно звільнені селяни від кріпацтва не зрозуміли цінність землі і відмовилися від пропозиції, тому ця земля була продана німецьким колоністам [12, с. 17]. Цікавим є факт, що через нестачу землі частина населення  с. Заградівки у період з 1884 по 1888 рр. переселилась до Одеського повіту в село, яке назвали Нова Заградівка, з 1920 р. воно носить назву Визирка [13, с. 296]. У 1886 році була сформована Заградівська волость – адміністративно-територіальна одиниця Херсонського повіту Херсонської губернії з центром у с. Заградівка. За даними збірника «Волости и важнейшие селения Европейской России: Губернии Новороссийской группы (Екатеринославская, Таврическая, Херсонская, Бессарабская)» Заградівська волость складалась з 8 поселень, до якої входило 8 сільських громад. Населення становило 3332 особи, з них 1640 чоловічої статі та 1692 – жіночої, налічувалось 577 дворових господарств [13, с. 74]. Кількість землі у володінні сільських громад становило 4038 десятин, з них орної землі – 3652 десятин. У волості кількість землі в приватній власності становила 10723 десятини, у тому числі орної 700 десятин, в статусі іншої власності – 219 десятин, з них орної –  120 десятин. Отже, загальна кількість десятин землі в межах території Заградівської волості становило – 14980, у тому числі орної – 4472 десятин [13, с. 75]. Найбільшими поселеннями волості були с. Заградівка, с. Блакитне та с. Іванівка. Станом на 1886 р. у с. Заградівці мешкало 1105 осіб і налічувалось 185 дворів. Діяла православна церква, школа, дві торговельні лавки, працювала переправа через річку Інгулець та проходив ярмарок в день Святої Трійці [13, с. 83]. За матеріалами «Списку населенных мест Херсонской губернии по сведениям 1887 года» Заградівська волость нараховувала 8 сіл та 1 економію при с. Блакитному. Загальна кількість населення становило 4136 осіб, з них 1980 чоловічої статі і 2156 – жіночої. У 1887 р. в с. Заградівка мешкало 1361 осіб (632 – чоловічої статі, 729 – жіночої) [14, с. 166]. Заградівська волость Херсонського повіту за даними книги «Волости и Гмины 1890 года. Херсонская губерния» нараховувала 9 сіл з волосним центром у с. Заградівка. Загальна кількість селянських земель у волості – 4087 десятин. Населення становило 3861 осіб – 1980 чоловічої статі та 1881 жіночої. На території Заградівської волості налічувалось 544 селянських та  4 поміщицьких двори [15, с. 1]. У книзі «Список населенных мест Херсонской губернии и статистических данные о каждом поселении» зазначається, що на 1896 р. територія Заградівської волості становила 144, 9 кв. верст (22399 км) (1 верста = 1.07 км) і включала 12 селищ. Населення становило 4113 осіб і нараховувалось 664 двори [16, с. 220]. Станом на 1896 р. в с. Заградівці та двох поміщицьких садибах, розташованих на території села, проживало 1018 людей (542 чоловіків і 539 жінок) і нараховувалось 142 двори. Діяла православна церква та однокласна земська школа, в якій навчалося 66 учнів (45 хлопчиків та 21 дівчинка). Раз на рік проводився ярмарок із значним продажем худоби, працював водяний млин, 5 крамниць та корчма. Відстань до повітового м. Херсона становила 120 верст. До земської поштової станції в с. Шестірня – 3 версти, до залізничної станції у м. Кривий Ріг – 43 версти.

Пароплавна пристань знаходилась за 60 верст – в с. Великі Гирла [16, с. 220]. Територія Заградівської волості на 1912 р., за даними «Списка населенных мест Херсонского уезда на 1912 год», становила 148, 5 кв. верст (23480 км) і нараховувала 27 сіл. Число житлових будівель – 945. Населення становило 6744 осіб, з них 5583 приписаних до волосного товариства. У 1912  р. Заградівка була вже містечком і певний час називалась Кочубеївкою. Число дворів – 211. Населення складало 1449 осіб, з них 1389 приписані до товариства [17, С. 27–28]. Згідно «Списока населенных мест Херсонской губернии.  1916 г.», м. Заградівка вже не була волосним центром, а входила до складу громади Шестірнянської волості Херсонського повіту. У містечку мешкало 1260 осіб (572 – чоловічої статі і 688 – жіночої статі), нараховувалось 218 дворів. За 3 версти від  м. Заградівка розміщувався х. «Заградовские Отруба», в якому нараховувалось 7 господарських дворів де проживало 38 людей з них 7 чоловіків і 25 жінок [18, с. 130]. З давніх часів вважається, що роком заснування будь-якого населеного пункту є момент першого безперервного поселення людей на цьому місці або момент першої згадки у літописах. Виникнення с. Заградівка відрізняється від загальноприйнятих норм. Як відомо, офіційною датою заснування села вважається 1795 р., коли камергер М.О. Загряжський отримав землю на півдні України. Звичайно ж, він зробив значний внесок у будівництво поміщицького села Заградівки. Але мало хто знає, що певний час власниками с. Заградівки були представники давнього старшинсько-дворянського роду Кочубеїв, які вплинули на збереження села до нашого часу. Жителі с. Заградівки не забувають про славну історію свого села та бережуть і передають із покоління в покоління пам’ять про перших своїх власників.

 

Джерела та література: 1. Дружинина Е.И. Кючук-Кайнарджийский мир 1774 года (его подготовка и заключение). – Москва: Издательство Академии Наук СССР, 1955. – 368 с.

2. Мадариага Изабель де. Россия, а эпоху Екатерины Великой. Пер. с английского Н. Л. Луженкой. – Москва: Новое литературное обозрение, 2002. – 976 с. 3. Модзалевский В.Л. Малороссийский Родословник. – Киев: Типография «Товариства Г.Л. Фронцкевич», Крещатик № 42, 1914. – Т. 4. Е– К. – 832 с. 4. Заградівці 200 років // Жовтневі зорі. – № 101 (21 серпня), 1976. – С. 2. 5. Модзалевский В.Л. Малороссийский Родословник. – Киев: ТипоЛитография «С.В. Кульженко», Пушкинская № 4, 1910. – Т. 2. П–С. – 740 с. 6. Скрипченко Н.А. Історія фамільного архіву Кочубеїв (ІІ половина XVII ст. – 1785 р.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2012. – Вип. ХХХІІІ. – С. 12-16. 7. Державний архів Полтавської області (ДАПО), ф. 1071, оп. 1, д. 1 – 7 (томи 1–6). 8. Фонд Херсонської духовної консисторії: відомості про метричні записи 1780–1812 років / Авт.-упор.: А.В. Пивовар, М.В. Ковтун. – Київ: Академперіодика, 2008. – 312 с.  9. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. Т. XLVII: Херсонская губерния: по сведениям 1859 года / обработан ред. Л. Майковым. – Санкт-Петербург: издания Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1868. – 191 с. 10. З історії Херсонської губернії. 1803–1920 рр.: Збірник документів / Упоряд.: О.І. Стукалова; Відп. За вип. В.О. Лебідь, Т.І. Лебідь. – Херсон: Держархів Херсонської області, 2013. – Вип. 17. – 104 с. 11. Редакционные комиссии для составления положений о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. Приложения к трудам Редакционных комиссий для составления положений о крестьянах, выходящих из крепостной зависимости. Сведения о помещичьих имениях. – Санкт-Петербург: Тип. Безобразова, 1860. – Т. VI. – 550 с. 12. Немцы Херсонщины / Аннотированный перечень дел Государственного архива Херсонской области (1919–1930) / Государственный архив Херсонской области; Институт культуры и истории немцев Северо-Восточной Европы, Люнебург-Геттинген. – Одесса: «Астропринт», 2002. – 167 с. 13. Волости и важнейшие селения Европейской России: По данным обследования, произведенного статистическими учреждениями Министерства внутренних дел: Вып. 8.: Губернии Новороссийской группы. [Екатеринославская, Таврическая, Херсонская, Бессарабская] / Сост.  Г.Г. Ершов. – Санкт-Петербург, 1886. – 157 с. 14. Список населенных мест Херсонской губернии [по сведениям 1887 года]. – Херсон: Херсонский губернский статистический Комитет, 1888. – 195 с. 15. Статистика Российской империи. Волости и Гмины 1890 года. Херсонская губерния / Издание Центрального статистического комитета Министерства Внутренных дел.- Санкт-Петербург, 1890. – 21 с.  16. Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении / Губернский статистический комитет. – Херсон: Типография Губернского Правления, 1896. – [2], XXIV, 544 c. 17. Список населенных мест Херсонского уезда на 1912 год / Статистическое бюро Херсонской уездной земской управы. – Херсон: Паровая Типо-Литография наслед. О.Д. Ходушиной, 1912. – [3], III, 131 с. 18. Список населенных мест Херсонской губернии: (По данным Всероссийской сельхоз. Переписи 1916 г.) / Издание Херсонской губернской земской управы. – Александрия: Типография. Ф.Х. Райхельсона, 1917. – 377 c.

   За матеріалами праці Оксани Ломко наукового співробітника відділу «Будинок-музей  Генерального судді В. Кочубея», b.kochubey1@ukr.net

                                                                                     Центр надання адміністративних послуг

Славетна історія Кочубеївської об'єднаної громади